Що спільного між годинникарем, скульптором, архітектором і музикантом? Усі вони – частина команди, що може «оживити» костельний орган. Особливо якщо це легендарний інструмент 18 століття, який після пожежі мовчав понад сорок років. І саме таку історію пережив Вроцлав – місто, де реставрація органів стала справжнім мистецтвом і символом повернення втраченого звучання. Подробиці – на wroclaw.one.
Професія, що поєднує техніку й поезію: хто реставрує органи
Коли йдеться про реставрацію органа, не варто уявляти собі лише музиканта з викруткою. Це командна гра, де сходяться навички скульптора, інженера, акустика, хіміка й історика мистецтва. Реставратор органів – це фахівець рідкісної професії, яка вимагає майже ювелірної точності, розуміння кожної деталі. Бо мова – про інструмент, у якому кілька тисяч труб, десятки механічних вузлів і акустика, що має звучати не гірше, ніж 200 років тому.
Органи – це частина архітектури храму, його голос і обличчя водночас. Тому реставрація стосується і звучання, і зовнішнього вигляду: скульптур, дерев’яних елементів, позолоти, навіть фарб. У процесі працюють художники, столяри, музикознавці, які разом відтворюють усе – від найменших фігурок ангелів до тембру конкретної труби.
У Вроцлаві ці проєкти майже завжди мають міжнародний характер. До робіт над відновленням органів залучають спеціалізовані фірми з Німеччини, Бельгії та Польщі. Наприклад, у випадку з органом у костелі святої Єлизавети це був консорціум із трьох компаній, серед яких – відома німецька Orgelbau Klais. Інакше кажучи, для такого рівня реставрації потрібен синтез локального знання й світового досвіду.
До речі, вчитись на реставратора органів – завдання не з простих. Це не класична академічна освіта, а радше ремесло, що передається в майстернях або невеликих спеціалізованих школах, часто при університетах культури чи музики. У Польщі таких спеціалістів – одиниці, і більшість із них постійно працюють у Вроцлаві або приїжджають сюди, щоб виконувати фахові завдання на місцевих об’єктах.
Як відновили орган Енглера: історія відродження
Цей орган мовчав майже пів століття. У 1976 році пожежа знищила серце Базиліки святої Єлизавети – орган, створений у 18 столітті вроцлавським майстром Міхаелем Енглером. Багато років інструмент вважали втраченим назавжди, адже його фасад, механіка, труби – усе було знищено або сильно пошкоджено. Але у 2018 році у Вроцлаві наважились на сміливий крок – відновити інструмент, який мав унікальний звук і виняткову художню цінність.
Відновлення тривало кілька років і стало прикладом реставрації світового рівня. Усе почалося з архівів: старі фотографії, креслення, навіть збережені елементи інших органів Енглера стали основою для реконструкції. Майстри з Польщі, Німеччини й Бельгії працювали разом, щоби відтворити 54 регістри, понад 3000 труб і понад 150 декоративних скульптур. Кожна деталь – від облич ангелів до різьблення фасаду – була зроблена вручну, із дотриманням історичної точності. Золоті елементи покривалися 24-каратною позолотою.
Про масштаб говорить хоча б той факт, що проєкт вважають найбільшою реставрацією органа в Європі після Другої світової війни. Загальна вартість робіт сягнула майже 20 мільйонів злотих. Але справа була не лише в грошах: це був символічний акт – повернення голосу одного з найстаріших храмів Вроцлава.
27 січня 2022 року орган знову зазвучав. І цей момент став емоційною кульмінаційним моментом для цілого міста. Адже реставрація повернула частину міської ідентичності, знищену часом і вогнем.
Нове життя давніх інструментів: традиції та технології
Відродити старовинний орган – це більше, ніж відтворити його вигляд чи звук. Потрібно було наче увійти в діалог із часом. Сучасні реставратори дедалі частіше поєднують класичне ремесло з інноваційними технологіями: 3D-сканування допомагає з точністю відтворити зниклі елементи, а комп’ютерне моделювання дозволяє перевірити, як звук «поводитиметься» на території костелу. Водночас ніхто не скасовує ручну працю – дерева обробляють старими техніками, а позолоту наносять так, як це робили у 18 столітті.
Цей гібридний підхід добре видно саме у Вроцлаві. Тут діє кілька майстерень, які співпрацюють з Академією мистецтв і архітектурними бюро. Молоді художники й інженери долучаються до реальних проєктів – і, по суті, навчаються в процесі. Завдяки цьому реставрація перетворюється на багаторівневий мистецький акт.
Цікаво, що сучасні майстри не завжди прагнуть зробити орган «ідеальним». Іноді вони спеціально залишають у ньому акустичні особливості, які були притаманні оригінальному інструменту. Це створює ефект справжності, а слухачеві дає змогу почути, як звучав орган двісті років тому – з усіма його особливостями. Таке рішення цілком логічне. Наприклад, вроцлавський гурт пісні й танця цінний саме тим, що зберігає традиції, а не ідеальністю зовнішнього вигляду чи рухів. Так і зі старовинними органами – історична пам’ять на першому плані.
Отже, реставрація органів у Вроцлаві не зводиться лише до технічного відновлення. Це своєрідне повернення культурної пам’яті. І щоразу, коли в одному з костелів знову лунає музика, місто ніби згадує свою історію з усіма її суперечностями.