50 років тому відомий польський поет і прозаїк Тадеуш Ружевич отримав однойменну нагороду від журналу ‘’Одра’’, якою він відзначає видатних людей мистецтва та культури, починаючи з 1961 року.
Журнал, що виходить і по цей день, характерний публікацією перших видань, якими діляться письменники, поети та різні творчі люди. На сторінках журналу можна найти есе на різноманітні культурні та соціальні теми. За часів комуністичної Польщі, журнал був своєрідним феноменом, оскільки не підлягав цензурі.
Більш детально про історію цього періодичного видання та значення “Одри” для Вроцлава, у нашому матеріалі, на сайті wroclaw.one.
Сумна доля попередників “Одри”
Цей журнал-двотижневик, згодом тижневик, почав виходити по закінченню Другої світової війни. В тираж видання вийшло 20 липня 1945 року в польському місті Катовіце, і було адміністративно підпорядковано видавництву “Czytelnik”, з редакторами — Вільгельмом Шевчиком, Здіславом Хєровським та Августом Гродзицьким.
У 1945–1947 роках команда під керівництвом Шевчика доклала чимало зусиль, щоб розпочати у польській пресі дискусію про культурну програму для західних територій. Поштовхом до дебатів стала стаття Здіслава Хєровського — ‘’Культурна програма відвойованих територій’’. На сторінках «Odra» про програму говорили такі видатні люди, як Беднаж, Кухарський, Сковрон, Збройський.
8 лютого 1946 року в Катовіце було створено Раду культури з метою планування та реалізації культурного плану для відновлених територій Вроцлава. У березні того ж року Ґєровській написав звернення до державних установ культури з вимогою якнайшвидше завершити плановий період і розпочати реалізацію постулатів. Як представник громади він включив постулати у 9 пунктів.
Редактори «Одри» писали про все, що відбувалося в сусідів Польщі, особливо німців і чехів. Постійними рубриками журналу тоді були: ‘’Що роблять німці’ і ‘’Чеська хроніка’’ або ‘’Чесько-словацька хроніка’’.
Тривалий час в журналі з’являлися теми, пов’язані з інтеграцією, асиміляцією, економічними проблемами західних територій та скрутним становищем культури на цій землі.
У 1948–1951 рр. розвиток місцевої преси у Вроцлаві майже припинився. За 3 роки з’явилося лише 8 журналів (регрес тривав до 1952 р.). Багато видань було ліквідовано, і одним з них стала “Одра”.
Журнал припинив свою діяльність 29 січня 1950 року. У квітні 1957 року в Ополе почала виходити своя версія “Odra”, за редакцією Стефана Освальда Попіолека. Вона “протрималася” аж до грудня 1957 року, і теж була закрита за вказівкою згори.
Нова “Одра” — творіння влади, що не виправдало її надій
Перші номери місячника, який мав замінити “невдах-попередників”, вийшли у березні 1961 року. Комуністична влада створила цей журнал, щоб він був профілем вроцлавського літопису, та став елементом соціалістичної пропаганди. ‘’Одра’’ натомість не виправдала очікування влади та регулярно порушувала окремі болючі питання. Наприклад писала про німецький період історії Нижньої Сілезії, не замовчуючи й не заперечуючи цей факт.
Журнал також поступово розширився в плані тематики. Якщо на початку це було місцеве видання, яке підкреслювало самобутність Вроцлава, то згодом місячник почав писати про проблеми всієї Польщі.
Чому цензура не чіпала Одру
‘’Одрі’’ пощастило публікуватись саме у Вроцлаві, оскільки за часів комуністичної влади, у Варшаві або Кракові, в такому вигляді журнал би не вийшов. Так склалося, що завдяки де яким особливостям географічного розташування Вроцлава та політичній кон’юктурі, цензура дивилася на місячник поблажливо.
Завдяки цьому на сторінках ‘’Одри’’виходили досить резонансні публікації, наприклад перша частина роману, “Розмова з катом’’. Книга заснована на реальних подіях і була написана солдатом польської армії Казімєжем Мочарськиим, якого посадили в камеру з офіцером СС Юргеном Стропом. З 2 березня по 11 листопада 1949 року, вони ділили камеру на двох. За цей період Мочарський схилив свого недавнього опонента до зізнань, які через роки були записані у вигляді репортажу. ‘’Розмова з катом’’, виходила епізодами до 1974 року.
Не дивлячись на те, що Мочарський був засуджений до смерті, ця розповідь придала справі суспільного розголосу, і його звільнили з тюрми.
Перерахувати всіх письменників яких опублікував журнал складно, можна назвати лише найвідоміших з них: Тадеуш Ружевич, Чеслав Мілош, Збігнєв Герберт, Віслава Шимборська та Станіслав Лем.
Журнал не обмежувався публікацією художніх творів, також в ‘’Одрі’’ друкувалися літературознавці, кіномитці, критики театру та кіно, соціологи, політологи, політики та економісти. До речі, саме в «Одрі» Єжи Ґротовський оприлюднив свій знаменитий маніфест театру-лабораторії — “До бідного театру”.
Згодом, редакція журналу вирішила, що не потрібно обмежуватись лише польськими діячами, та почала цитувати гуманістів з різних куточків світу — Жака Дерріда, Мішеля. Фуко та Славу Жижека.
Видання також популяризувало творчість молодих письменників і художників (з деякого часу в додатку «8 Arkusz Odry»). Журнал мав окремий культурно-інформаційний розділ, що оприлюднював інформацію про різноманітні мистецькі події — фестивалі та літературні конкурси в Польщі та за кордоном.
Коли владі уривається терпець
Врешті все закінчилось тим, що й мало. Незалежна позиція журналу не залишилась непоміченою, та принесла свої “гіркі” плоди.
У другій половині 70-х років комуністична влада звернула “увагу” на журнал та звинуватила “Одру” у прихильності до людей, що виступали проти партії. Одним із таких був вищезгаданий Казімєж Мочарський.
Після цих заяв редактор видання Збігнєв Кубіковський пішов у відставку. На знак протесту ‘’Одра’’ свій наступний випуск надрукувала з білою плямою замість обкладинки. Новим редактором став колишній військовий та автор фронтових романів — Вальдемар Котович. При ньому прямого втручання в роботу журналу не було, але інколи в місячнику, згадувались важливі для влади події — такі як, згадка 35 річчю Польської Народної Республіки.
У 1981 році видання журнал, через грудневі події та воєнний стан, призупинили на 7 місяців.
Згодом ‘’Одра’’ відновила публікації вже з новим головним редактором Ігнацієм Руткевичем.
Журнал продовжив публікувати статті опозиціонерів, а щоб не сваритися з владою, час від часу друкувала інтерв’ю з відомими партійними чиновниками повітового та центрального комітету.
Як “Одру” збиралися закрити та не закрили
У 1987 відділ преси ЦК PZPR негативно оцінив вплив видання. Було прийняте рішення про ліквідацію часопису, що викликало протести у багатьох культурних та творчих діячів. Журнал захищали й відомі в той час політики, напевно, тому рішення про закриття було врешті.
Після падіння комуністичного режиму та заборони цензури в Польщі, ключовою ціллю ‘’Одри’’ стала справжня історія Вроцлава. Видання не приховувало той факт, що це місто не належало полякам довгий час.
Місячник «Одра» безперечно вирізняється з-поміж інших літературних періодичних видань, що виходять у Польщі. Попри численні проблеми чи політичні зміни, він виходить і сьогодні, а редакція, під керівництвом Мечислава Орського, продовжує старі традиції, одночасно вносячи нові ідеї та цікаві ініціативи.
У березні 2023-го року року журнал святкує свій черговий день народження.
